Віра Степанян. Хачкар: Диво кам’яного мережива

Віра Степанян

Хачкар: Диво кам’яного мережива

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image.png

У кожного народу пам’ятки культури набувають свого особливого національного колориту. Вірменські поселенці, мешканці поліетнічного міста Львова, принесли у Галичину свою давню  культуру – органічну частину Християнського світу Сходу. Майже всюди у світі, де поселялись вірмени, поставали хачкари – втілена у камені жива душа народу.

2010 року мистецтво і ремесло вірменських хачкарів включено у Список світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

Пропонуємо розглянути, що ж таке хачкар і для чого його виготовляли, а почнемо зі згадки локального – львівського – втілення цієї унікальної форми зодчества. В XIV столітті у Вірменському кварталі Львова постала церква Успіння Пресвятої Богородиці (Вірменський собор), виконана у вірменських традиціях  (майстер Дорінг). Нині це комплекс з трьох різночасових та різностильових частин. Найстаріша будівля походить з XIV ст., хоча історія її починається задовго до 1363-го року. Ця святиня мала особливу місію між Сходом і Заходом: вона постала сплавом вірменських та західних культурних традицій. Взірцем на початку будівництва слугував собор у святому місті-столиці Ані. Купол 12-кутний, тримається на масивних стовпах, увінчаних карнизом, що декорований сталактитами, запозиченими з ісламського зодчества та сакрального мистецтва. Самі стовпи декоровані вірменськими вотивними хачкарами, що збереглися від первісного оздоблення.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-1.png

Стовпи

Для розуміння значення та ролі цих сакральних елементів перенесемось до батьківщини давньої культури, яка їх породила.

Хачкар (խաչքար) – вірм. «хрест-камінь» («хрестовий камінь», або «хрещений камінь»), один з найпоширеніших видів декоративної скульптури у Вірменії.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-2.png

Сама країна окрім самоназви Айястан має також поетичну назву Карастан («Країна Каменю»). Майже все в ній втілено в камені, природньому або обробленому різцями майстрів, попри те, що вона здатна вражати своїми ландшафтними контрастами. Монастирські комплекси, кафедральні собори, невеличкі сільські церковки, кераміка та інші види мистецтва: кожен камінь, зображення та образ несе повідомлення, приховує власну таємницю. Всі ці аспекти були об’єднані народною творчістю – джерелом візуального багатства, розмаїття барв та орнаментальних форм, нового кута бачення із вдало вплетеними традиційними зображеннями.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-3.png

У IX cтолітті до Р. Х. на каменистих теренах сучасної Вірменії розвивалась довірменська держава Урарту. Від урартів, асимільованих вірменами, було перейнято мистецтво обробки каменю, науку будувати храми в товщі скель. Кам’яні плити в якості меморіальних пам’яток урартів є прообразом набагато пізніших християнських вірменських пам’яток, таких як стели VI-VII cт. та хачкари VIII ст.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-4.png

Стелавішапкар

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-5.png

Хачкар Х ст.

Дослідник хачкарів С. Бархударян вважав, що вони в середньовічній Вірменії мали дуже важливе значення; розшифрувавши написи на них, підписи майстрів-різб’ярів, він поділив їх на кілька груп (за часом створення, за майстрами, за школами). Також вдалось встановити, що ці пам’ятки мали вотивне (жертовне) або громадське значення, зводились на честь перемоги над ворогом, закінчення будівництва храму, у випадку закладення нових поселень та інших важливих або масштабних подій. Хачкари слугували і в якості могильних пам’яток, а також знаків, що визначали кордони (вартові хачкари). Їх встановлювали поблизу храмів, вмонтовували у стіни церков або ж вирізали під час будівництва на стінах, розміщували всередині та зовні (ближче до входу) храмових споруд.

Іконографічно хачкари мають таку схему: хрест, що виростає з зерна або кола, яке мало вигляд орнаментального медальйону; по краях візерунчаста рама для зображення хреста; зверху іноді ставилось навершя; з тильної сторони пам’ятні написи.

Все це вцілому символізувало архетипне Світове Древо, з якого проросли християнське Древо Життя та Святий Хрест. Хрест і рослинність майстрами прикрашались плетенкою, а також фантастичним орнаментом із зірками, ромбами. Часто над «плечима» хреста могло бути розташоване зображення ще декількох менших. Вони набували сімейного / родового значення, особливо якщо великих було два. Великі хачкари мали карниз зверху й виступ (шип) у нижній частині, завдяки якому плита вставлялася у гніздо (паз) постаменту.

У різб’ярському мистецтві велика роль належела національному орнаменту, який застосовувався як у процесі створення хачкарів, так і в мистецтві художників-мініатюристів, що прикрашали перші сторінки Тетраєвангелій декоративними орнаментами – хоранами у формі арки або аркади, які слугували обрамленням масиву священних текстів. Отже, хоран – це схрещені архітектурні форми арок та візерунчастих «завіс», в яких майстер-мініатюрист втілював свою фантазію, зашифровуючи послання в символах.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-6.png

Хоран

У рукописах рослинне убранство хоранів вкрай різноманітне. Можливо художники уявляли собі райський сад, населений десятками видів свійських та диких тварин, зайцями, левами, птахами, а також фантастичними істотами: грифонами, сфінксами, аралезами (міфічними крилатими псами, що зализували рани померлих героїв). Подібний супровід тексту малюнками та орнаментом перетворюється в рукописних книгах в самостійне художнє діяння. У середньовічні часи мініатюра була найбільш поширеним видом мистецтва (як мозаїка в ромеїв або фреска в ренесансній Італії), і цим пояснюється особлива одухотворенність манускриптів, масштабне містичне світобачення переписувачів: кожен розворот вражає чистотою кольорів, зображеннями з власним «звучанням». Важко сказати коли мініатюра перенесена у камінь, а коли камінь на сторінки рукопису.

Таким чином в орнаментальних композиціях прослідковується шифр та символізм всіх елементів, а кожен хачкар є унікальним за своїм секретом мережива. Найважливішими ж мотивами в цій орнаментиці мініатюр, хачкарів, вишивок, килимів, є зерно, проросле хрестом, птахи, що йдуть до джерел, хижаки із пазурами, виноградна лоза та гроно, і нарешті знамениті плоди гранату та зірка-колесо (символ Сонця). Орнаментальне коло (солярний символ вічності аревахач (արևախաչ) може знаходитись під хрестом. Власне відома дослідниця вірменського середньовічного мистецтва Л. Дурново вважає, що сам мотив стоячого каменю, покладений в ідею хачкара, виник з первісного язичницького культового каменю-менгіру (вірменська назва «вішапкар», тобто «зміїний камінь»). Вони повинні були бути охрещені після прийняття державою християнства (301 рік н. е.), хоча перехідний період тривав довго: стадії від «хрещеного каменю» до цілком сформованого християнського хачкару взірця Х ст. зайняли віки. Хроніст Агатангехос (Ագաթանգեղոս) (V ст.) повідомляє, що Григорій Просвітитель (Сурб Грігор Лусаворіч), перший католікос Вірменії, яка першою прийняла вчення християнства в якості державної релігії, пересуваючись країною із подвижниками і проповідуючи нове вчення, встановлював дерев’яні хрести на місцях, де мав бути зведений храм або монастир, але їх пізніше почали замінювати на кам’яні – спочатку символи християнства, а з IX-XIII ст. набувають виразного мистецького значення.

Структура декору, іконографія елементів залежали від районів, де створювались місцеві різб’ярські школи. Зупинимось на кількох напрямах в орнаментально-декоративних схемах оздоблення: рослинних, орнаментальних та скульптурних.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-7.png

Хачкар XIII ст. біля Одзунського моснастиря

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-8.png

Одзун, 1218 рік

Великий Хачкар 1218 року в Одзуні відрізняється величністю, віртуозним майстерним виконанням: Хрест виростає з куща гранату, з обох боків підхоплений крилами гілок і нагадує хоран з біблійних мініатюр.

Існують композиції, в яких основа розростається у складну рослинну систему: хрести, світильники, птахи, що сидять на плечах хреста та гілках дерев. Справжні шедеври орнаментального зображення: хачкари, що вмуровані у скелі Гегардського монастиря, а також хрест-камені у Санаїні та Ахпаті.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-9.png

 

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-10.png

Гегард

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-11.png

XIII ст. Ахпатська усипальниця нахарарів Укананц

В Ахпатському монастирі орнамент настільки віртуозний, що схожий на мереживо. Обрамлення у вигляді арки зашифроване – квадрати, всередині яких лінії зв’язані складними вузликами.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-12.png

Санаїн, 1215 рік

Санаїнський хачкар 1215 року присвячений Саркісу, що загинув у битві, являє собою суцільне мереживо: поверхня покрита безперервною стрічкою, яка то зв’язується вузликами, то петляє, то пророщується листочками, а також окремими візерунчастими елементами. Цей шедевр вражає багатством орнаментальної композиції.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-13.png

Санаїн, 1215 рік

Тисячі хачкарів можна бачити в селищі Норатус, на сільскому кладовищі, відомому також як «Поле хачкарів».

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-14.png

Сільске кладовище в с. Норатус, «Поле хачкарів»

В монастирі Нор-Гетік можна побачити два хачкара майстра Павгоса особливо тонкої роботи. Можливо, він був також архітектором самої споруди, і присвятив їх засновникові монастиря, громадському діячеві, правникові, баснописцю Мхатару Гошу.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-15.png

Нор-Гетік

Композиція перетворюється в ювелірну філігранну прикрасу, об’єм створюється ажурними пластинами, що накладаються одна на одну. Майстерність скульптора перетворює камінь на м’який та гнучкий матеріал, якому підвладна неймовірна фантазійна ідея автора. Сонячний диск з дванадцятьма променями розміщено під хрестом. Промені мають складні переплетіння, а обрамлення прикрашене зірками. Хачкар має кілька шарів: загальний фон – дрібна глибока діагональна сітка; другий – ніби над першим (хрест і сонце). Складні переплетення перетворені на філігрань.

До третьої групи відносять хачкари із скульптурним зображенням. В Ахпаті 1273 року було встановлено унікальний хачкар із зображенням Розп’яття та Предстоячих, із візернучастим обрамленням та вибитим текстом (зазначимо, що хачкар вважається не лише символом Хреста, Древа Життя, але ще й символом акту Розп’яття).

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-16.png

Розп’яття

На ахпатському хачкарі поряд із Марією, Йоанном бачимо сцену із багатьма біблійними персонажами: дванадцятьма апостолами по обидві сторони. Зверху розміщено сцену Вознесіння. Все це виключно пластична, майстерна композиція каменярського мистецтва XIII століття. Саме тут скульптура залишається рельєфною, відокремлюється від архітектури, відхиляється від норм середньовічного мистецтва, а іконографія стає більш життєвою та точною.

До XVII століття включно з’являється велика кількість надгробків, де виразність набувається за рахунок простоти, сили почуттів, переконаності в передачі ритуальних релігійних змістів та сцен, похідних від народного мистецтва. Вже у XVIII столітті внизу хачкарів з’являються побутові зображення: бенкет із музикантами, сцени полювання, портрети захоронених, знаряддя їх прижиттєвої праці та занять (ножиці, мисливська зброя тощо).

Історично культурне життя вірмен також відбувалось в діаспорі, у численних колоніях, в числі яких Крим та Західна Україна.

У Кафі на стінах церкви Сурб-Саркіс можна побачити унікальну колекцію хачкарів, справжній іконостас та неповторний скульптурний декор. Тому в цій святині було відкрито лапідарій (сховище кам’яних плит) при Феодосійському краєзнавчому музеї. Кримські хачкари відрізнялись меншими розмірами і відсутністю навершь-карнизів. Замість туфу використовували вапняк або мармур.

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-17.png

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-18.png

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу image-19.png

Кафа (Феодосія), церква Сурб-Саркіс, XIXIV ст.

Закінчимо нарис словами знавця культури вірмен Кіма Бакші про проникнення у внутрішній світ та серце каменю: «…різьбу треба не тільки оглядати але й відчувати – так наближаєшся до людини, яка все це зробила. Проходиш шляхом залишених ним візерунків, рук майстра. Помітиш раптом зазубрину, ледь-ледь невірний порух різця – і ніби немає століть між нами, наші життя торкнулись одне одного, як промені зірок барельєфу».

Використана література та джерела:

Дурново Л. Очерки изобразительного искусства средневековой Армении, Москва, Искусство, 1979.

Бархударян С. Средневековые армянские архитекторы и мастера по камню, Ереван, 1955.

Степанян Н., Чакмакчян А. Декоративное искусство средневековой Армении, Ленинград, 1971.

Бакши К. Судьба и камень.

Armenian Geographic XIII-XIV ст.

Авторка: Віра Степанян

 

 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s