Лідія Мазурчак. Матвійко

Лідія Мазурчак

«Матвійко»

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу 305229_main.jpg

Матвій біг берегом річки і міцно притискав до грудей невеликий мішечок, з якого стікали краплі води. Хлопчик звернув зі шляху, аби не стріти нікого із тих людей, які оселилися у сільраді і часто навідуються в домівки, щоб забрати харчі. І до Матвієвого діда вони приходили, а в нього раніше була велика господарка: двійко коней, порося та велика корова, яка давала таке смачне молоко, що Матвійко інколи не міг втриматися, аби не випити його просто з цеберка.

Вони забрали все. Матвій чув якій незнайомі слова: «плани», «п’ятирічка», «колективізація». А ще погрози: «Если не отдашь, тогда убьем и тебя, и мальца!» Дідусь Григорій не міг з ними боротися, хоча просив і вмовляв залишити хоча б корову, адже треба якось перезимувати. «Ничего, дедуля, куркули не умирают, и ты не сдохнешь. Советскому государству нужно продовольство», чулося у відповідь. Дідусь гірко плакав, а онук ховався за його спиною і нічого не розумів.

Вже за кілька днів все село потроху почало вимирати. Першою знайшли стару Марусину, яку поза очі тихо називали відьмою. Вона була така стара, що ніхто із старожилів не міг сказати, скільки їй років. Проте до дітлахів бабця ставилася поблажливо і часто дарувала їм спілі груші. Цього року груша рясно вродила, але їх конфіскували, а саме дерево спиляли. Залишився тільки пеньок, на якому постійно сиділа бабуся. Там і померла.

А вже після цього у смерті розпочалися жнива: до школи приходило усе менше учнів, вулиці опустіли. Дідусь ходив вечорами у ліс і приносив гриби, а подекуди й дичину. Та їжі все одно не вистачало. Матвій пам’ятає, як він зайшов в гості до сусідів Митрофанчуків. В домі було тихо і пусто, а у хліві сидів вуйко Прокіп в обіймах з тіткою Оленою, живіт якої дуже опух. Тітка була непритомною, але її вуста щось шепотіли. Жінка просила хліба й води. Прокіп поїв її дощівкою і мовчав. Він і Матвієві тоді дав трохи тої води, від якої його потім довго нудило. Пити більше не хотілося.

Селом ходили чутки, що українці із заходу надіслали у Велику Україну муку, зерно та інше продовольство. Всі з надією очікували на передачу, проте так і не дочекалися.

Одного разу дідусь взяв Матвія в хатину і заліз з онуком за піч. В той день до них зайшли сусіди з дому навпроти та почали нишпорити довкола, у пошуках якоїсь їжі. Потім дідусь пояснив Матвію, що голодні й обезсилені люди готові їсти все, навіть інших людей. Так, хату коваля Харитона всі оминали, бо хтось ввечері зазирнув у їхнє віконце і побачили старого з дружиною, які їли печене м’ясо. Їх доньки Оленки там не було та й, зрештою, її ніхто не бачив і потім.  

***

Матвій біг та притискав до грудей мішечок. В мішечку було кілька малих карасиків, які зловив хлопчик. Ніхто не знав, що в річці за селом водиться риба та й, зрештою, і не повинен був дізнатися. Матвій сповільнив біг, аби не згубити харчі, адже вдома його чекав дідусь. Дідусь, якого не мають торкнутися ці «гіркі жнива».

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s