Лідія Мазурчак

На вокзалі

Липень. Перон старого вокзалу. Здається, зараз вийде касир і скаже, що можна вже придбати квитки, адже потяг прибуває. На мить уява затуманює свідомість, і я бачу поруч себе людей, які із клунками та торбами поїдуть до Дрогобича, бо там міське життя чомусь вирує більше і сильніше, аніж тут, у нас. В Бориславі.

До мене підходить старий либак, в обдертій, почорнілій від нафти і праці, сорочці. Він щиро дивиться мені в очі й питає:

– Ви теж до Дрогобича? Роботи у нас тут хоч відбавляй! Зранку до вечора на шахті працюю, піт з чола витираю. От їду до міста, внукам гостинців придбати. А Ви по що туди їдете?

Я мовчки схиляю голову й не знаю, що йому відповісти. Мене завжди якоюсь невидимою силою тягне до цього міста. Здається, воно приховує таємниці значно більші, аніж ми можемо уявити. То ж я ніяково підіймаю очі й відповідаю старому:

– Панна їде на спацер…

– Ох на спацер… У панни кавалєр з Дрогобича значить!

– Ні, пане. Панна не має кавалера, буде спацерувати містом сама.

– То Ви з тим, панно, обережно. Бо як підійдуть до Вас поліцаї, то біда чорна буде…

По цих словах почувся звук прибуваючого потягу. З самого серця вокзалу висипалася сила – силенна люду. Одні – з великими торбами і клунками, інші – з малесенькими, ледь помітними торбинами або взагалі без нічого. Обдерті, обшарпані нафтовики повільно заходили у вагони.

Ось уже чути гучний крик вокзального рупора. Потяг відходить, а я сумно дивлюся йому услід. Думаю про минуле, про час, який рікою біжить, а ти за ним наче і не встигаєш, хоча так намагаєшся. Мої думки линуть у місто, в якому вся сіль не лише під землею, а й в очах людей, які народжуються і помирають, кохають і розлучаються… Мені хочеться наздогнати потяг, зайти у вагон і поїхати до Дрогобича, зникнути хоч на мить з карти світу і часових поясів.

Здається, я зараз зірвуся й побіжу за останнім вагоном, який ще видніється в далині. Але раптом укус маленької смугастої оси повертає мене у реальність. Я все ще стою на пероні, тільки от дарма. Тут вже дуже багато років не ходять поїзди.