Лідія Мазурчак. Останній дзвінок

Лідія Мазурчак

Останній дзвінок

105560603.png


Наша школа завжди зустрічає травень із сумом та радістю. Дітлахи вибігають на шкільне подвір’я і весело сміються, адже попереду – довгоочікувані літні канікули. Деякі учні назавжди покидають стіни шкіл, бо вони – випускники. Вчителі теж перебувають в очікуванні виставлення оцінок та омріяних відпусток. Однак для мене та когорти старших учителів травень лежить твердим каменем на серці.

У нашій школі колись працювала вчителька біології – Любомира Сергіївна, однак усі називали її щиро і просто – «наша Любця». Вона була дуже доброю до дітей, завжди мала щось смачненьке – чи то печиво до кави, чи цукерки «Барбарис». Та й для нас Любця була дуже хорошою подругою – то книгу дасть почитати, то порадить щось, вислухає. Золото, а не людина! А школу нашу як любила… Завжди останньою додому йшла, вже діток з групи продовженого дня батьки позабирали, а Любця наша все у кабінеті своєму: то зошити перевіряє, то конспекти пише, то вазони пересаджує. Жила школою, дихала нею. Не одне покоління жовторотих школяриків виростила і випустила у доросле життя. Вже й у самої коси легкою сивиною покрилися, а очі сяяли молодістю та бажанням працювати.

Та якось, після травневих свят, ми вийшли на роботу й помітили, що нашої Любці немає. На дзвінки вона не відповідала, а уроки в школі заміняв вчитель географії – Орест Олександрович. Наш директор Анатолій Ігорович зібрав нас на нараді, аби повідомити страшну новину: Любомира Сергіївна у лікарні. Раптово відкрилася внутрішня кровотеча. Лікарі поставили невтішний діагноз – рак.

Пам’ятаю, як всією школою збирали  гроші на лікування, як дітлахи після уроків заходили у біологічний кабінет та щодня доглядали за вазонами. Здавалося, що наша Любця скоро повернеться в школу і виставлятиме підсумкові оцінки. Але доля вирішила інакше. Напередодні завершення навчального року зателефонували з лікарні. Любомира Сергіївна померла. Здається, в ті дні мов би почорніло небо. Всі ходили похилені і зажурені.

Дорога до місцевого цвинтаря пролягала повз нашу школу.  Пам’ятаю, як йшла похоронна процесія, а на небі ясно – ясно світило сонце. Здається, поки весь світ чекав настання теплого літа, нашою вуличкою повільно ступала сама смерть. Коли ми минули школу, якраз завершився урок і пролунав дзвінок. Останній дзвінок у житті нашої Любомири Сергіївни.


Рефлексія на твір:

Твір передав настрій якогось таємничого спокою, попри трагізм та драматизм подій; він ніби нагадує: безповоротну смерть скоріше обирають, в якості сумнівної «раціоналізації», за якою – предмет віри у небуття, а не інобуття: надто загадкові основи та витоки буття, аби людині скороспіло вирішувати та судити про такі питання. Тому не страшно, навіть не гірко, а таємничо: шумлять гаї, де опочила мовчазна вічність.

І саме тому кладовища не мають бути тим, у що їх перетворили ті, хто остаточно увірував у смерть: наскільки відмінний дух панує на класичному некрополісі, що символічно ніби відтворює собою відтворення, обіцянку архетипних Островів Блажених – метафори, що виражає покликання до інобуття, і радянські сірі кладовища, від яких «слабка віра втрачається».

Тож чи не дві смерті існує, що борються між собою за душу?

За людину, незвідну до его-структур, зіткану з найтонших, докорінно загадкових попри все наше знання субстанцій, екзистенційних станів та виділених в становленні та перетворенні есенцій (повноти самості). Яка, втім, перебуває на своєму шляху пізнання в розриві протиборчих ідей-антиномій, для багатьох – це підвішеність між суб’єктивними невирішеними поляризаціями: переживанням чуда та любові і нігілістичним запереченням їх цінності; надії та відчаю; віталізму та антинаталізму; відомої опозиції жаху перед пусткою або небуттям, та жаху перед вічністю та нескінченістю (horror vacui та horror infinitas).

Тож слід спитати себе: чому ми та інші обирають – якщо обирають – саме те, а не інше, які доводи, і чого насправді кожен боїться, жахається та прагне? 

К. С.


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s