Теорія К. Г. Юнга в призмі «MegaTen»
Цікавий феномен розгорнувся навколо японської серії відеоігор в мультивсесвіті «MegaTen» («Megami Tensei» та «Shin Megami Tensei», що в останньому випадку перекладається в одному з варіантів як «Нова реінкарнація Богині»): починаючись з окультної прози Аї Нісітані, змішаної із жанром кіберпанк – історії про оцифровування пандемоніуму з сотень історичних демонів, духів та богів найрозмаїтіших традицій (в спектрі від носіїв дошумерського субстрату до балто-слов’ян), ідея втілилась у серію відеоігор, які в рекурсивному постмодерному стилі містили сюжетних цифрових демонів, втілених у цифровій же програмі: в одній з перших же ігор кінця 1980-х рр. підлітки всередині сюжету гри взаємодіяли із оцифрованим Пазузу, який був привратником цифрового пандемоніуму. В подальшому серія дозволяла взаємодію та полілог із демонічними сутностями, їх індоктринацію, систему лоялізму, збір та навіть алхімічні трансмутації для витворення нових сутностей з кількох стандартних; при цьому, кожна демонічна, міфологічна чи релігійна сутність (тут були представлені навіть Ягве) співвідносилась з тим чи іншим Арканом Таро. Різні відгалуження серії звертались до тем японської специфіки («Devil Summoner»), дхармічної традиції («Digital Devil Saga») та навіть пропонувала гравцям перевизначити природу буття в момент між оновленням світобудови та боротьби між духовними силами («Nocturne»).
І нарешті – мультивсесвіт довершила серія «Persona», яка вилилась в практично незалежну серію, засновану на теоріях К. Г. Юнга. Її специфічною рисою став поділ на денну симуляцію життя школярів протягом шкільного року зі всіма її віхами, та – нічну боротьбу з надприродніми сутностями, в якій школярі мають асимілювати тінь та набути персону, проте не стандартну, а внутрішню – тобто ототожнитись з тією чи іншою міфологічною сутністю, яка корелює з тим чи іншим із архетипним Арканом Таро. Завершення індивідуації відбувалось також шляхом взаємодії із периферійними щодо сюжету, проте від того не менш емоційно важливими для персонажа (і можливо, гравця) персонажами, особисті драми та гештальти яких ми мали вирішити. Кожен такий «social links» корелював із Арканами та був потрібний для довершення індивідуації та набуття Самості самим персонажем.
Один із скандалів був пов’язаний з тим, що в «Persona 3» «евокатор» персон вимагав особливого «ривку віри»: він виглядав як пістолет, а персона з’являлась після символічного суїциду школяра: пострілу у скроню (крім цього, починаючи гру гравець мусив вписати своє ім’я в контракт із однією з сутностей гри).
Протягом серії Ментор «Червоної книги» Юнга – Філемон, символізований метеликами, веде все нові покоління школярів на шляху індивідуації та боротьби із колективною тінню людства, втіленої трикстером, за яким приховується Н’ярлатотеп, посланець хаосу з лавкрафтівських «міфів Ктулху», а сам Філемон втілює позитивну сторону колективного несвідомого. При цьому Н’ярлатотеп окрім матеріалізації послухів постійно змінює личини та іпостасі: постає надприроднім серійним вбивцею Джокером, Гітлером, що повернувся, Великим Отцем фройдизму, лавкрафтівським божеством, і навіть, як і Філемон – метеликом.
Philemon
Як бачимо, на багатому японському матеріалі, містерії юнгівських індивідуацій знайшли яскраве втілення в постмодерністських формах, що балансують на межі безпечного, і синтезують матеріал міфологій, релігій, міських легенд (окрім персонажів міських легенд на кшталт Пісочної людини тощо, скажімо в «Persona 2» можна було інспірувати матеріалізацію міських послухів, і тому запущена міська легенда про повернення Гітлера викликала появу демона під личиною персони на ім’я «фюрер») та сильно просякнутих колективним несвідомим вигаданих космологій на кшталт лавкрафтівської.
Кирило Степанян
«In Rebus» 