Михайло Назаренко. Цейсвіт

Михайло Назаренко
Цейсвіт
lviv_na_valah_park5515.jpg

Починаємо ознайомлювати Вас із доробком одного з найбільш значущих сучасних дослідників, Михайла Назаренка. Проте почнемо не з філологічних робіт, цикл яких очікуйте незабаром, а з безпрецедентної замальовки в формі експериментальної прози, написаної 2015 року у Львові.


Повернувся зі Львова – фотографії викладу днями; це, як завжди, було приємно, корисно і дуже втомливо. І, сидячи у парку під Пороховою вежею, я раптом написав оповідання. Зовсім коротке, майже українською мовою.

levinavalah.jpg

Вхід до Порохової вежі в сквері-на-валах

Ось воно:


*
Напривесні кінцево-кінцем розтепліло, привщухли замітюхи, обчорніли та зводнилися кучосніги, із них про́зірками злиснули пелюсткозірчасті першовесники.
Русяна – моцновита, зруба витішена молодівка – порано, аж іще схилонебо не досвічувало, замітлошилась подвіриною: тро’ було позернити куреям, вгодовати зелениною свійськову худобцю, ба й гиндиченьків розтіпошити не сповадитиме. 
Гай-гей! Зерні ж у споді ледь не гульк! І те: чого ж зерні не вишкребтися доноги́, як віднезнаколи гиць хто шляхував із кра́мов увід маґдебурґії. Ані ярмарошного завіззя, ані малогуртового, бодайбо. Повиздихалисьми б, якби не теє: пощодень у засічку хоч дрібково, а пригоршу напомести припаде. Тіки-но, але стане на тудень – наче-то домовидло якесь підгодівку нашпурює. Химородина, чи шо. Та байдуж. 
І йойки, ледви розсоняло, а вже й змеркає. Недурково ж мовляють: робисьмо, робисьмо, доскон не переробисьмо… А шо ж? Завши так, від зроблення світ. Тутейше житє – довік працьованє.
Гич-гич-гич, анахтемо, най ти жабець упріє!

*

– Вона не знає? – спитав перший. Він стояв упритул до бар’єру. Простягнув кінцівку і обережно постукав по склу. Русяна нічичиркнула, хібаж зблимнула разів-другий, нівби ґудзь прохрущів повз личчя, та й повсьом. Куреята ізквохтали зновки, і вона запопадилася із зерниною.
– Знає, – сказав другий, спостерігаючи за енцефалограмою. – Ось, бачиш, тут і тут? Знає, не думає, отже, не усвідомлює. Дуже просто: вони завжди так жили. 
– Як? – перепитав перший без особливої цікавості. – З худобиною і городиною?
– Не обов’язково. Це лише наочний приклад, лабораторні умови, і для неї комфортніше. Але вони завжди жили так, навіть у «маґдебурґіях»: етнографія та історія замість теперішнього, яке б воно не було. Власне, саме тому воно таким і є. Власне, й історія вигадана, бо життя йде не рік по року, а від Василя до Маланки і від Петрівок до Ю́динок.
– А коли це?
– Звідки ж мені знати. Країна камінних хрестів і народних хорів. І ще картоплі, вічної, безсмертної картоплі. Ну, а наслідки… – Він хитнув головою у бік вікна. – Ти сам бачив. Вони ніколи звідси не вийдуть.

*

Двійко все стовбурило по той бік шклянини: штицяли в її спрямі, мурмочали щось, але нечутко. Та байдуж.
Байдуже.
Скло прозоре з обох боків.
Скло б’ється з обох боків.
І Боже вас бережи, коли ми вийдемо звідси.

*

Ви вже виходили. В тому-то і справа. Ви вже виходили.

*

Ото тільки гиндичиняток розтіпошу. Ото тіки от.

(Львів, 13 вересня 2015 р.)


Mikhail Nazarenko

26168671_10156080239227560_4837443817329235149_n.jpg

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s